НОТАРІАТ ДЛЯ ВАС - червень 2013
Вітання
………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………. 3
Події і факти ……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………… 4
Тема номера
Державна реєстрація припинення іпотеки
Денис Спєсівцев ………………………………………………………………………………………………………………………………………………………
19
Нотаріат і наука
Захист суб’єктивного авторського права на літературний твір
Євген Мічурін, Юрій Кріпак
…………………………………………………………………………………………………………………………..………… 33
Права на які земельні ділянки пріоритетно гарантуються законом?
Павло Кулинич
…………………………………………………………………………………………………………………………………………….………….. 41
Окремі аспекти відмови подружжя від шлюбного договору
Василь Крат ……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………
52
Загальна характеристика та правові форми розгляду земельних спорів
Валентина Мироненко
………………………………………………………………………………………………………………………………………….. 55
Підстави відповідальності за сімейним правом України
Ірена Тімуш, Олена Лапчевська
……………………………………………………………………………………………………………………………… 62
Участь та процесуальний статус прокурора в цивільному процесі
Наталія Полішко ……………………………………………………………………………………………………………………………………………………
70
Помічник приватного нотаріуса
Марія Долинська ……………………………………………………………………………………………………………………………………………………
77
Нотаріальний порядок визначення додаткового строку для прийняття спадщини
Олександр Кухарєв
……………………………………………………………………………………………………………………………………………….. 79
Коментар фахівця
Юридична відповідальність нотаріуса за порушення вимог законодавства про
запобігання та
протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом
Ігор Гаєвський
………………………………………………………………………………………………………………………………………………………… 84
Відповіді на питання щодо застосування земельного законодавства
Людмила Спіцина …………………………………………………………………………………………………………………………………………………..
94
Інформаційний банк
Наказ Міністерства юстиції України від 22.03.2013 № 521/5 “Про визнання таким,
що втратив чинність,
Наказу Міністерства юстиції України від 12 січня 1999 року № 2/5”
…………………………………………………………………. 100
Наказ Міністерства юстиції України від 15.04.2013 № 705/5 “Про внесення змін до
опису гербової печатки державного реєстратора та описів і зразків штампів для
проставляння державним реєстратором
відміток на установчих документах при проведенні реєстраційних дій” …………………………………………………………..
101
Наказ Міністерства юстиції України від 17.04.2013 № 730/5 “Про
затвердження форм заяв та повідомлень, надання (надсилання) яких встановлено
Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних
осіб-підприємців” ………………………………………………………………………………………………………………………………….. 102
Анонс
ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ПРИПИНЕННЯ ІПОТЕКИ
Денис Спєсівцев,
головний спеціаліст Департаменту державної реєстрації речових прав на нерухоме
майно Державної реєстраційної служби України, здобувач кафедри цивільного права
№ 2 Національного університету
«Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
На сьогоднішній день одним з актуальних питань практики
держаної реєстрації речових прав на нерухоме майно є порядок проведення
державної реєстрації припинення іпотеки. Запровадження з 1 січня 2013 року
нового Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень внесло певні особливості до процедури припинення іпотеки. Крім того,
внесення змін до нормативно-правових актів, що регулюють нотаріальну
діяльність, які також набрали чинності з 1 січня 2013 року, надало розгляду
цього питання ще більшої актуальності.
Щодо суті питання
Відомо, що з 1 січня 2013 року функціями проведення державної реєстрації
речових прав на нерухоме майно
та їх обтяжень наділені органи державної реєстрації прав та нотаріуси. Загальний
принцип розмежування повноваження цих двох суб’єктів закріплений у частині
п’ятій статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на
нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до наведеної норми державна
реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який
зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в
порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень
проводиться в порядку черговості надходження заяв. Державна реєстрація прав
власності, реєстрація яких проведена згідно із законодавством, чинна на момент
їхнього виникнення, під час вчинення
нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва
проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у
результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться
нотаріусом, яким вчинено таку дію. Дещо умовно це означає, що за зальним
правилом державна реєстрація прав проводиться органом державної реєстрації
прав, крім випадків, коли державна реєстрація прав проводиться нотаріусом.
ЗАХИСТ СУБ'ЄКТИВНОГО АВТОРСЬКОГО ПРАВА НА ЛІТЕРАТУРНИЙ ТВІР
Євген Мічурін,
доктор юридичних наук, професор,
Юрій Кріцак,
здобувач НДІ приватного права та підприємництва НАПрН України
Захист будь-якого цивільного права сприяє його здійсненню.
Адже не забезпечене захистом право не додержувалося б іншими – вони без
будь-яких наслідків для себе могли б нехтувати цим правом. Таким чином захист
хоч і є необов’язковою стадією здійснення цивільного права, забезпечує дієвість
права як такого. Приєднуємося до позиції тих вчених, які під захистом прав
інтелектуальної власності розуміють заходи, спрямовані на відновлення та
визнання таких прав у разі їхнього порушення, заперечення чи невизнання.
Це є окремим проявом захисту порушеного права у цивільно-правовому порядку.
Згідно з цим захистом порушеного права вважається система заходів, направлених
на забезпечення недоторканності права та його поновлення в разі порушення.
Цілями захисту права є: запобігання правопорушенню, поновлення порушеного
права, відшкодування заподіяної порушником шкоди2.Кажучи про порядок захисту
авторського права на літературний твір слід зазначити, що звертатися до захисту
цього права треба у разі його порушення. Без цього неможна казати про захист,
адже при належному здійсненні авторського права на літературний твір закон
забезпечує охорону цього права. Концептуально відносячи захист авторського
права на літературний твір як елемент здійснення цього права посилаємось на відповідну
позицію, що існує у літературі. Там вказано, що доктрина, звертаючись до
проблеми права на захист, нерозривно пов’язує її зі структурою суб’єктивного
права. Традиційно конструкція суб’єктивного права розглядається як єдність
трьох можливостей: певної поведінки володаря права, вимоги здійснення певних
дій з боку інших осіб, звернення у разі необхідності до примусової сили
держави. Саме третю можливість суб’єктивного права і називають правом на
захист3. Крім того, також висловлюється позиція, що категорія права на захист у
цивільному праві об’єднує: правомочність захисту в складі суб’єктивного
цивільного права, призначену для відновлення можливості порушеного права4. Така
позиція простежується в багатьох джерелах і стала класичною. Вона панувала ще у
радянській науці і є провідною по цей час, як вказується у літературі. Зокрема,
йдеться про те, що будь-яке суб’єктивне право включає у свій зміст і право на
захист у разі його порушення5. Приєднуємося до групі вчених, які спростовують
позицію про самостійний характер права на захист.
Права на які земельні ділянки пріоритетно гарантуються
законом?
Висновок науково-правової експертизи при Інституті держави і права НАН України
щодо порядку та правових підстав визначення пріоритетності прав на суміжні
земельні ділянки, які накладаються і надані з різним ступенем точності
геопросторового визначення місця їхнього розташування в натурі (на місцевості)
Павло Кулинич,
доктор юридичних наук, завідувач відділу проблем аграрного та земельного права
Інституту держави і права НАН України
До Ради з науково-правової експертизи при Інституті держави
і права НАН України надійшов лист від товариства з обмеженою відповідальністю
"Астра-Земля" за підписом його представника Т. з проханням надати
науково-експертного роз’яснення щодо порядку та правових підстав визначення
пріоритетності прав на суміжні земельні ділянки, які накладаються, і надані з
різним ступенем точності геопросторового визначення місця їхнього розташування
в натурі (на місцевості). У листі замовника науково-експертного висновку
зазначається, що Васильківським міськрайонним судом Київської області
розглядається цивільна справа за позовом в.о. Васильківського міжрайонного
прокурора Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства
«Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і
генетики НАН України» та Державної інспекції сільського господарства в
Київській області до Глевахівської селищної ради, товариства з обмеженою
відповідальністю «Астра-Земля», громадян Ю., С. та З. про визнання незаконним
та скасування рішення Глевахівської селищної ради, визнання недійсними
державних актів на право власності на земельні ділянки і скасування їхньої
державної реєстрації, визнання права постійного користування на земельні
ділянки. Історія конфлікту виглядає таким чином. На підставі рішення
Глевахівської селищної ради від 26 жовтня 2010 року громадянам Ю., С. та З.
були передані у власність земельні ділянки, розміщені в територіальних межах
смт. Глеваха Васильківського району Київської області, з видачею державних
актів на право власності на земельні ділянки. У подальшому між вказаними
особами та ТОВ «Астра-Земля» були укладені договори
купівлі-продажу цих земельних ділянок, на підставі яких 16 червня 2011 року
Управлінням Держкомзему у Васильківському районі було зареєстровано перехід
права власності на вказані земельні ділянки до покупця. Однак, на думку прокурора, яким заявлено
позов, вказані земельні ділянки набуті незаконно, оскільки не були вилучені в
установлений законом спосіб у їхнього попереднього землекористувача – ДП
«Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і
генетики НАН України».Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що земельні
ділянки, які на даний час перебувають у власності товариства з обмеженою
відповідальністю «Астра-Земля», розташовані в межах земельної ділянки, що
перебуває у постійному користуванні ДП «Дослідне сільськогосподарське
виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» на підставі
державного акта на право постійного користування, виданого 20 травня 2002 року.
ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВІДМОВИ ПОДРУЖЖЯ ВІД ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ
Василь Крат,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного
університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
Недосконале регулювання відмови подружжя від шлюбного
договору зумовлює в правозастосовчій практиці численні запитання, що потребують
нагального вирішення. До них належить, зокрема, сутність відмови подружжя від
шлюбного договору та процедура її здійснення.
І. Відмова в сімейному законодавстві
1. У Сімейному кодексі України1 неодноразово використовується категорія
«відмова». Зокрема, існує:
а) «відмова від вступу в шлюб» (назва ст. 31 СК України);
б) «відмова від шлюбу» (ч.. 3–4 ст. 31 СК України);
в) «відмова дружини від народження дитини» (ч. 2 ст. 50 СК України);
г) «відмова від шлюбного договору» (ст. 101 СК України);
ґ) «відмова батьків від дитини» (ч. 3 ст. 155 СК України);
д) «відмова від договору про патронат» (абз. 1 ч. 1 ст. 256 СК України).
2. Співставлення випадків застосування терміна «відмова» у СК України
підтверджує, що ним позначаються досить різнорідні правові явища. І тільки в
двох випадках «відмова» стосується того чи іншого сімейного договору.
ІІ. Сутність відмови від шлюбного договору
1. Тлумачення як ст. 101, так й інших норм глави 10 СК України свідчить, що
розмежовується:
а) «відмова від шлюбного договору» (ст. 101 СК України) і «розірвання шлюбного
договору» (ст. 102 СК України). Розірвання шлюбного договору допустиме тільки
на підставі рішення суду. Натомість відмова від шлюбного договору можлива лише
в позасудовому порядку;
б) «одностороння відмова від шлюбного договору» (ч. 1 ст. 101 СК України) і
«право подружжя на відмову від шлюбного договору» (ч. 2 ст. 101 СК України).
При цьому відмінність проявляється в недопустимості односторонньої відмови від
шлюбного договору одного із подружжя.
2. Під «відмовою від шлюбного договору» варто розуміти домовленість подружжя
(чоловіка та дружини), спрямовану на припинення прав та обов’язків, які виникли
на підставі шлюбного договору. Тобто відмова від шлюбного договору в сімейному
законодавстві фактично охоплює собою розірвання договору за згодою між
подружжям.
3. У науково-практичній літературі в цьому контексті вказується, що
«законодавчою підставою для формулювання права на відмову від шлюбного договору
була стаття про відмову від правочину, що вперше закріплена у ст. 214
Цивільного кодексу України. Відмова від договору і розірвання договору — це різні
правові категорії. Відмова від договору має наслідком двосторонню реституцію, а
у разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє».
Загальна характеристика та правові форми розгляду земельних спорів
Валентина Мироненко,
кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного права і
процесу Національної академії внутрішніх справ
Як свідчить історичний досвід та досвід іноземних держав,
наявність ефективного правового регулювання земельних відносин взагалі та
дієвих механізмів вирішення земельних спорів зокрема є однією з умов
соціально-економічного зростання країни. До того ж, для розвитку суспільства на
демократичних засадах дуже важливо створити умови, які дозволили б уникнути в
цій сфері корупційних явищ, бюрократизму та непрофесіоналізму. Про справжню
ефективність системи вирішення земельних спорів у державі може йтися лише в тому разі, якщо
принципи ефективного, справедливого та неупередженого розгляду земельних спорів
закладені не тільки в нормативно-правових актах, а й становлять основу
діяльності судових та адміністративних органів влади, законодавчої діяльності
парламенту в цій сфері та правосвідомості громадян. Поняття земельного спору,
його сутність та юридична природа пов’язані з таким багатоаспектним терміном,
як «правовий спір». Питання правового розуміння юридичного спору (спору про
право) вже тривалий час породжують інтерес науки до пошуку варіантів
розв’язання вказаної проблеми. Так, аналізуючи поняття юридичного спору, деякі
вчені схиляються до точки зору, що спір про право є матеріально-правовою
категорією, а зміст прав та обов’язків сторін у правовідносинах знаходить своє
врегулювання завдяки нормам матеріального права. Інші при визначенні поняття
спору про право схиляються до тлумачення цієї категорії як процесуального
явища, оскільки визначення змісту, форм, правового статусу сторін цього спору
здійснюється за допомогою процесуальних норм. Ще інші пропонують розуміння
спору про право як діалектично пов’язаної категорії, яка проходить процес
трансформації з матеріально-правового явища на процесуальне. За даними статистики Вищого господарського
суду України, за останні декілька років значно зросла кількість справ,
пов’язаних з розглядом земельних спорів, що свідчить про високу актуальність
зазначеної категорії справ. Роки розбудови самостійної держави не зняли з
порядку денного земельне питання, вирішення якого з кожним роком ускладнюється.
Це, у свою чергу, призводить до постійного збільшення кількості земельних
спорів, справи про які в судах вважаються одними з найскладніших. Незважаючи на те, що серед численних спорів
про право земельні спори становлять питому вагу, їхнього поняття в чинному
законодавстві не наводиться. Хоча слід віддати належне науковцям – неодноразово
робилися спроби надати визначення цим спорам у сучасній науковій літературі
України. Так, деякими відомими вітчизняними правниками земельні спори
розглядаються як спори, що виникають між фізичними та юридичними особами з
приводу володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває
у суб’єктів на праві власності чи користування, і які вирішуються винятково
судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань
земельних ресурсів.
Підстави відповідальності за сімейним правом України
Ірена Тімуш,
доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного права і процесу
Національної академії внутрішніх справ,
Олена Лапчевська,
суддя Апеляційного суду м. Києва, здобувач кафедри цивільного права і процесу
Національної академії внутрішніх справ
Специфіка сімейних правових відносин відображається на характері та сутності підстав відповідальності за сімейним правом. Цей вплив проявляється в тому, що відомі праву загальні підстави відповідальності в сімейному праві діють по-своєму, інакше за інші галузі права. Їхнє місце в системі сімейного правопорушення не завжди співпадає з тим, яке відводиться їм у складі інших видів правопорушень, наприклад, у цивільному. Специфічним є й їхній вплив на ступінь та розмір відповідальності, можливість її розподілу між іншими учасниками правовідносин тощо1.Правовою наукою встановлено, що юридична відповідальність наступає за наявності складу правопорушення. В кримінальному праві це – склад злочину. В цивільному праві підставою відповідальності слугує наявність складу цивільного правопорушення, яке, за визначенням Г.К. Матвеєва, є діалектичною єдністю об‘єктивних та суб‘єктивних його елементів2. До таких елементів зараховують: протиправну дію, шкідливий результат і причинний зв‘язок як об‘єктивні підстави складу правопорушення, та провину правопорушника як суб‘єктивний фактор складу. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність складу цивільного правопорушення, відтак, і про відсутність за загальним правилом цивільної відповідальності. Всі ці положення, справедливі для цивільного права та для інших галузей права, не можуть в повній мірі бути застосованими до сімейного права. Якщо керуватися суто хронологічними міркуваннями, то слід визнати, що першим, точніше – первісним із елементів складу підстав відповідальності є протиправність поведінки. Саме через протиправність поведінки особи виникають для неї, а іноді і для інших осіб встановлені законом несприятливі наслідки. І навпаки, відсутність протиправності в поведінці виключає застосування до особи несприятливих наслідків. Теоретичні та практичні аспекти протиправності поведінки включають в себе два взаємопов‘язані фактори. Першим є поведінка особи, другим – характеристика цієї поведінки як протиправної. Поведінка особи може виражатися як у формі дії, так і у бездіяльності. Цей висновок повністю стосується і сімейного права. Наприклад, експлуатація дитини, примушування її до жебракування (ч. 5 ст. 164 СК України) може бути тільки результатом дії. В формі бездіяльності такі дії виступати не можуть. Навпаки, несплата аліментів, ухилення батьків від виконання обов‘язків з виховання дитини характеризують поведінку особи як бездіяльність.
Участь та процесуальний статус прокурора в цивільному процесі
Наталія Полішко,
доцент кафедри цивільного права і процесу Національної академії
внутрішніх справ
Підписавши 16 червня 1994 року Угоду про партнерство та співробітництво між Україною і Європейським Союзом та його державами-членами, Україна взяла на себе зобов‘язання вжити заходів для поступового приведення національного законодавства у відповідність до законодавства ЄС. Причому гармонізація національного законодавства із європейським стала питанням загальнодержавного рівня. У цьому контексті особливої актуальності набуло питання про правовий статус органів прокуратури в Україні та їхню роль у забезпеченні захисту прав, свобод й охоронюваних законом інтересів громадянина та держави. З огляду на це та з метою посилення впливу прокуратури на здійснення позитивних змін у нашому суспільстві, а отже, й з метою зміцнення законності та правопорядку, було доповнено ст. 121 Конституції новим (п‘ятим) пунктом про покладення на прокуратуру нагляду за додержанням прав та свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами. Однак, зазначені зміни призвели до, так би мовити, подвійного ефекту, оскільки були сприйняті багатьма правниками як повернення до інституту «загального нагляду». Тому Указом Президента України «Про Концепцію вдосконалення суддівства для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» було закріплено положення, відповідно до якого прокуратура не повинна мати повноважень щодо загального нагляду з тих мотивів, що такі повноваження є тотожними тим, що здійснюються органами правосуддя, а контроль за додержанням законів у чітко визначених галузевих напрямах здійснюють і відповідні державні органи. На початку 2008 року Кабінетом Міністрів України було прийнято та затверджено Програму діяльності КМУ «Український прорив: для людей, а не політиків», у якій, зокрема, передбачалось реформування органів прокуратури і скасування функції «загального» нагляду з подальшим їхнім підпорядкуванням Міністерству юстиції України. А вже в серпні 2008 року серед заходів щодо виконання Плану дій Україна – ЄС Кабінет Міністрів України передбачив реформування системи органів прокуратури. 12 січня 2011 року Указом Президента України «Про План заходів із виконання обов‘язків та зобов‘язань України, що випливають з її членства в Раді Європи» перед Міністерством юстиції України, Комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права було вставлено завдання спільно з Генеральною прокуратурою України розробити нову редакцію Закону України «Про прокуратуру».
Помічник приватного нотаріуса
Марія Долинська,
кандидат юридичних наук, доцент Львівського державного університету
внутрішніх справ
До чинного нотаріального законодавства протягом 2011–2013
років внесено численні зміни. Як справедливо зауважують В.В. Комаров та В.В.
Баранкова, до нотаріуса висуваються досить високі вимоги і як до професійного
юриста, і як до людини, з точки зору її особистих якостей. На мою думку,
законодавець такі ж вимоги висуває і до помічника нотаріуса. Відповідно до
статті 3 Закону України «Про нотаріат» у редакції Закону України від 6 вересня
2012 року № 5208-VI нотаріус – це уповноважена державою фізична особа, яка
здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному
нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема
посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші
нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної
вірогідності. Законодавцем істотно змінено вимоги до особи, яка може бути нотаріусом,
а саме: громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє
державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менше шести років, з них
помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори – не
менше трьох років, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на
зайняття нотаріальною діяльністю. Однак, не може бути нотаріусом особа, яка має
судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням
суду. Зауважу, що у законодавстві
Російської Федерації окремого визначення поняття нотаріуса не передбачено.
У частині першій статті 2 Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат
зазначено, що на посаду нотаріуса в Російській Федерації призначається
громадянин Російської Федерації, який має вищу юридичну освіту, пройшов
стажування строком не менше одного року в державній нотаріальній конторі або у
нотаріуса, що займається приватною практикою, склав кваліфікаційний іспит, який
має ліцензію на право нотаріальної діяльності. Тобто не вимагається огульно
шість років юридичного стажу, з яких три – нотаріального. А у випадку наявності
трьох років юридичного стажу у російського громадянина – термін стажування
взагалі може бути скорочений (не менше шести місяців) у порядку, визначеному
Міністерством юстиції Російської Федерації спільно з Федеральною нотаріальною
палатою. Професор С.Я. Фурса помічника
нотаріуса та консультанта державної нотаріальної контори вважає «допоміжним
персоналом». Це особи, які безпосередньо не вчиняють нотаріальних дій, не підписують нотаріальних актів та не мають
гербової печатки, але їхні права та обов’язки спрямовані на те, аби технічно
допомогти нотаріусу у вчиненні нотаріальних дій. До цього переліку, на мій
погляд, можна також зарахувати секретаря, діловода, консультанта приватного
нотаріуса, діловода державної нотаріальної контори, які працюють на підставі
трудового договору. Законом України «Про внесення змін до Закону України « Про
нотаріат» щодо державного регулювання нотаріальної діяльності» від 6 вересня
2012 року № 5208-VI викладено в новій редакції статтю 13 названого Закону,
якою, вперше за часів незалежної України встановлено вимоги до помічника
нотаріуса, майже аналогічні вимогам до нотаріуса, та скасовано статтю, яка
регулювала вимоги до стажиста нотаріуса.
Нотаріальний порядок визначення додаткового строку для прийняття спадщини
Олександр Кухарєв,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових
дисципліннавчально-наукового інституту права та масових комунікацій
Харківського національного університету внутрішніх справ
Відповідно до ст. 1269 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Частиною 1 ст. 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця або з дня, з якого він був оголошений померлим. Утім, вчинення дії щодо подання заяви та застосування зазначеного строку не стосується осіб, щодо яких чинна презумпція прийняття спадщини. Йдеться про малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена. Вказані спадкоємці вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо протягом строку, встановленого для її прийняття, не відмовилися від неї. Причому фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування (ч.ч. 2–3 ст. 1273 ЦК України).Необхідно вказати на імперативний характер положення ч. 1 ст. 1270 ЦК України щодо початку перебігу строку для прийняття спадщини – час відкриття спадщини, з яким пов’язують день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України). Під часом відкриття спадщини мають на увазі певну календарну дату, що термінологічно в контексті спадкових правовідносин означає добу, тому години та хвилини в межах цієї доби юридичного значення не мають. Примітно, що у ЦК України вживаються різні терміни: «час» відкриття спадщини (ч. 2 ст. 1220, ч. 1 ст. 1222, ч. 4 ст. 1238 тощо), «момент» відкриття спадщини (ч. 4 ст. 1236). Йдеться за суттю про один і той самий вид терміну, з яким пов’язане виникнення у спадкоємців права на спадкування.
ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НОТАРІУСА ЗА ПОРУШЕННЯ ВИМОГ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЮ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЮ) ДОХОДІВ, ОДЕРЖАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ
Ігор Гаєвський,
кандидат юридичних наук, доцент, начальник Юридичного управління
Державної служби фінансового моніторингу України
Питання юридичної відповідальності завжди було, є і буде актуальним для представників будь-яких професій і занять. Нотаріат не є виключенням. В цьому дослідженні окреслені види відповідальності нотаріуса у сфері правовідносин, що стосуються здійснення фінансового моніторингу. Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (далі – Закон) особи, винні у порушенні його вимог, несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність згідно із законом. Такі особи також можуть бути позбавлені права провадити певні види діяльності згідно із законом. Схематично відповідальність нотаріуса можна відобразити так. Із урахуванням всіх можливих видів юридичної відповідальності нотаріуса у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, надам характеристику кожному з них окремо. Кримінальна відповідальність нотаріуса. Кримінальна відповідальність нотаріуса настає за вчинення правопорушень, що носять найбільший ступінь небезпечності – злочинів. Ще у 2003-му році Кримінальний кодекс України (далі – КК України) було доповнено статтею 209-1 під назвою «Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму».
ВІДПОВІДІ НА ПИТАННЯ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Людмила Спіцина,
начальник відділу – експерт з питань землеустрою Запорізької обласної
державної адміністрації
Маю ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Мене повідомили, що на такі землі поширюється мораторій, і відчужувати їх не можна. Чи можу я передати цю землю у заставу?
Відповідно до ст. 133 Земельного кодексу України у заставу
можуть передаватися земельні ділянки приватної власності, якщо інше не
встановлено законом. Заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського
призначення та прав на них (оренди, емфітевзису) можуть бути лише банки. Таким чином,
громадяни можуть надавати в заставу земельні ділянки сільгосппризначення, але
тільки банківським установам.
Щодо земельних ділянок сільгосппризначення для ведення товарного
сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України до набрання
чинності Законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не
раніше 1 січня 2016 року, не допускається купівля-продаж або інший спосіб
відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання)
земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для
ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок,
виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для
ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв),
крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку
відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних
потреб. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час чинності заборони на
купівлю-продаж або інший спосіб відчуження земельних ділянок та земельних
часток (паїв), у частині їх купівлі-продажу та іншого способу відчуження, а так
само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних
часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Закони України «Про заставу» (ст. 4) і «Про іпотеку» (ст. 5) визначають поняття
предмета застави та іпотеки: майно, яке відповідно до законодавства України
може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Але,
як було зазначено вище, на земельну ділянку сільськогосподарського призначення
поширюється чинність мораторію.
Правила огляду паспортів та методи виявлення їхніх підробок
Паспорт громадянина України – один з найважливіших документів суворого обліку та звітності, який має широке соціальне і правове значення, оскільки містить найбільш повні відомості про його власника і відношення до громадянства України. Паспорт забезпечує громадянину реалізацію правоздатності у сфері цивільно-правових відносин, є основним документом, за яким встановлюється особа, в тому числі при вчиненні нотаріальних дій, а тому часто стає об’єктом злочинних замахів. За статистичними даними, в Україні з 2007 по перше півріччя 2010 рр. зареєстровано 61 697 злочинів за підробленими документами, бланками, печатками та штампами, їхнього збуту та використання. За 2009 та перше півріччя 2010 рр. виконано 2 883 експертизи та 3 258 досліджень документів, що посвідчують особу. Поряд з цим, з 2006 по перше півріччя 2010 рр. тільки у м. Києві порушено 1 178 кримінальних справ щодо вчинення злочинів, пов’язаних із підробленням паспорта громадянина України. Верховною Радою України 20.11.2012 прийнятий Закон України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу, чи її спеціальний статус», який визначає правові засади створення і функціонування реєстру та видачі документів, у тому числі паспорта громадянина України.Кабінет Міністрів України 13.03.2013 Постановою № 185 затвердив нові зразки бланків документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи спеціальний статус особи. Відповідно до зазначеної Постанови паспорт громадянина України виготовлятиметься у вигляді пластикової картки з текстовою інформацією про особу, відцифрованим фото та підписом громадянина.Тобто виходячи з певних релігійних переконань або інших причин, громадянин має право обрати для себе такий бланк, який його влаштовує.Обмін чинних паспортів на нові біометричні є не обов'язком, а правом кожного громадянина.Нове законодавство у сфері паспортних документів не містить жодних обмежень відносно термінів використання «старих» паспортів. Тому всі паспорти, видані на сьогоднішній день, матимуть безстрокову чинність і обміняти їх на нові можна буде у разі звернення громадянина та за його бажанням.Більше того, Державна міграційна служба розпочне видачу нових паспортів лише після затвердження численних нормативно-регулюючих документів, проведення технічних процедур (орієнтовно в повному обсязі з 2016 року). Підготовлено до друку:Інна Бернацька, уповноважений представник Нотаріальної палати України у Рівненській області, член Комісії з аналітично-методичного забезпечення нотаріальної діяльності Нотаріальної палати України,приватний нотаріус Острозького районного нотаріального округу Рівненської області Сергій Гонгало,старший викладач кафедри правосуддя та кримінально-правових дисциплін Національного університету «Острозька академія»
